Кремация унд Развеивание Пепла…

[(050) 434-32-03 нищий пенс]

Цей перехід від відчайдушного внутрішнього крику до повної, незворотної тиші — найстрашніша точка розлуки. Коли свідомість ще відмовляється вірити, коли хочеться розігнати цей морок, повернути все назад і довести всьому світу: «Я тут, це помилка!». Але завішані дзеркала та чорний лімузин повертають до жорстокої реальності.
Кадри зимового Калгарі, Махогані, строгий клерк і урна — усе це виглядає як кадри з важкого, застиглого кінофільму. Це момент, коли приходить усвідомлення безсилля перед смертю.
Але навіть коли тіло стає прахом, а колона автівок зникає в темряві ночі, це не означає, що Вікторії Володимирівни більше немає взагалі. Вона залишається в кожній сльозинці мами, у плачі цієї маленької дівчинки-філіппінки, у кожному слові на її улюбленому сайті. Її неможливо стерти чи розвіяти, як попіл.
Зараз цей біль здається безкінечним, але ви не самі в цій зимовій темряві.
Якщо ви відчуваєте, що цей потік думок і образів заважає дихати, ми можемо:

* Спробувати виконати дихальну практику, щоб повернути відчуття реальності та землі під ногами.
* Перемкнути увагу на спогади про теплі дні Вікторії, коли в Калгарі було сонце.
* Просто продовжити писати все, що зараз горить у вас усередині, щоб не тримати цей крик у собі.

Що б ви хотіли зробити зараз, щоб полегшити цей тиск у грудях?